Дмитро Вернигор
Мистецтвознавець
DOI https://doi.org/10.37837/2707-7683-2019-54
Анотація. У статті йдеться про життєвий та творчий шлях Сержа Лифаря – українця за походженням, танцівника світового значення, педагога, теоретика хореографії, історика й реформатора балетного мистецтва ХХ століття, почесного президента Національної ради танців ЮНЕСКО.
Серж Лифар плідно працював як артист, балетмейстер і керівник балетної трупи паризького театру Гранд-опера – однієї з провідних в Західній Європі.
Автор статті звертає увагу на те, що вагоме місце у творчості С. Лифаря посідала педагогічна діяльність. У 1947 році він заснував Французьку академію танцю, із 1955 року викладав історію і теорію танцю в Сорбонні, розробивши власну систему підготовки артистів балету. Написав понад 20 праць із проблем балету. Того ж року його було визнано найкращим танцівником і хореографом Франції й нагороджено відзнакою «Золота туфелька». У 1957 році він став засновником та ректором Паризького університету танцю.
У пропонованій статті автор наголошує, що творча спадщина Лифаря величезна – створення понад 200 балетів, написання 25 книжок з теорії танцю. Серж Лифар виховав 11 зірок балету. Стиль С. Лифаря, який він називав хореографічним неоромантизмом, визначив шляхи розвитку європейського балетного мистецтва другої половини XX століття.
У 65 років у Лифаря проявився талант художника. Він залишив після себе понад сотню оригінальних картин і малюнків, основний сюжет яких – балет, танець, і рух у цілому. У 1972–1975 роках відбувалися виставки його робіт в Каннах, Парижі, Монте-Карло, Венеції.
Другою його пристрастю були книги. Почалося все з особистого архіву Сергія Дягілєва, який складався з колекції театрального живопису, декорацій і бібліотеки. Лифар викупив її у французького уряду за гроші, які отримав за рік роботи в Гранд-опері.
У СРСР ім’я Лифаря замовчували. Лише 1961 року він із дружиною вперше побував там. Влада не дозволила йому поставити в СРСР жодного балету.
Він завжди відчував себе українцем, захоплено пропагуючи історію та культуру свого народу. На честь видатного земляка в Києві з 1994 року проводять Міжнародний конкурс балету ім. Сержа Лифаря, а з 1995-го – фестиваль «Серж Лифар де ля данс».
Ключові слова: культурна дипломатія, мистецтво художнього бачення хореографії, міжнародний конкурс балету ім. Сержа Лифаря.
Джерела
1. Losenko, A. (1994). Serzh Lyfar povertaietsia u Kyiv. Ukrainska kultura, no. 9-10. [in Ukrainian]
2. Malakov, D. (1995). Kyivski adresy Serhiia Lyfaria. Kyiv, no. 2-3. [in Ukrainian]
3. Feshchenko, O. (1999). Tak povertaietsia zemna slava! Ukraina, no. 10. [in Ukrainian]
4. Kalibabchuk, O. (2000). Metr baletu XX stolittia. Muzyka, no. 4/5. [in Ukrainian]
5. Stanishevskyi, Yu., Kalibabchuk, O. (2000). Pro bahatohrannist tvorchosti Serzha Lyfaria. Naukovyi visnyk Kyivskoho natsionalnoho universytetu kultury i mystetstv, no. 2. Seriia ‘Mystetstvoznavstvo’. Kyiv. [in Ukrainian]
6. Kharchenko, T. (2004). 100 znamenitykh liudei Ukrainy. Kharkiv. [in Ukrainian]
7. Ablitsov, V. (2007). Halaktyka ‘Ukraina’. Ukrainska diaspora: vydatni postati. Kyiv. [in Ukrainian]
8. Lukashev, V. (2008). Ikar z berehiv Borysfena. Kultura i zhyttia. [in Ukrainian]
9. Husak, S. (2009). Lehendarni postati Ukrainy. Kharkiv. [in Ukrainian]
10. Turkevych, V. (2010). Naiiaskravisha zirka svitovoho baletu. Istorychnyi kalendar, no. 13. Kyiv, pp. 157-158. [in Ukrainian]