Владислав Верстюк
Професор, доктор історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України
Анотація. У статті йдеться про те, що після падіння самодержавства в Російській імперії, яка не витримала випробування Першою світовою війною, у Києві постала Українська Центральна Рада. Падіння самодержавства давало шанс на зміни, новостворений Тимчасовий уряд декларував свою схильність до процесів оновлення, насамперед демократизації. Українці з ентузіазмом зустріли революцію. У Києві постала Українська Центральна Рада, яка очолила національно-визвольний рух. Свою політичну стратегію вона будувала на гаслі здобуття національно-територіальної автономії України у федеративній демократичній Російській республіці. Сильною стороною федералістсько-автономістської моделі було те, що вона давала змогу в умовах Першої світової війни легітимно ставити «українське питання» перед Тимчасовим урядом і російською політичною елітою, не наражаючись на звинувачення в сепаратизмі.
Підписання Брестського мирного договору свідчило про успіх молодої непрофесійної української дипломатії. Це був перший серйозний акт УНР на міжнародній арені. Але за обставин, що на той момент склалися в Україні, він не мав великого значення. Становище було складне, покращити ситуацію на той час могла лише стороння військова допомога, яку можна було чекати тільки від країн Четверного союзу і яка обернулася окупацією українських земель.
Зовнішня політика була чи не найслабшою ланкою в діяльності УЦР. Її розпочали зі значним зволіканням, це була запізніла реакція на дії більшовиків. Унаслідок цього Центральній Раді не вдалося домогтися свого визнання серед країн Антанти, а мирний договір із Четверним союзом у довшій перспективі, після завершення Світової війни, компрометував українську державність в очах переможців.
Ключові слова: Центральна Рада, Генеральний Секретаріат, Україна, окупація, міжнародна арена, Брестський договір, Четверний союз.
Джерела
1. Hrushevskyi, M. (1991). Khto taki ukraintsi i choho vony khochut. Kyiv, p. 130. [in Ukrainian]
2. Ukrainska Tsentralna Rada: dokumenty i materialy v 2 t. (1996), vol. 1, Kyiv, p. 84. [in Ukrainian]
3. Kosyk, V. (2004). Frantsiia ta Ukraina. Stanovlennia ukrainskoi dyplomatii (berezen 1917 – liutyi 1918). Lviv, p. 49. [in Ukrainian]
4. Sovetsko-germanskie otnosheniya ot peregovorov v Brest-Litovske do podpisaniya Rappalskoho dogovora. Sbornik dokumentov v 2-kh tomakh. (1968), vol. 1. Moscow: Politizdat, p. 724. [in Ukrainian]
5. Kornat, M. (2017). Sim rokiv. Heopolitychna revolutsiia v Tsentralno-Skhidnii Yevropi (1914–1921). Revolutsiia, derzhavnist, natsiia: Ukraina na shliakhu samostverdzhennia (1917–1921). Kyiv: Chernihiv, pp. 73-74. [in Ukrainian]
6. Shulhyn, O. (1918). Polityka. Kyiv, p. 92. [in Ukrainian]
7. Ukrainska Tsentralna Rada: dok. i materialy u dvokh tomakh, vol.1, p. 400. [in Ukrainian]
8. Nesuk, M. (1999). Drama vyboru. Vidnosyny Ukrainy z Tsentralnymy derzhavamy u 1917– 1918. Kyiv, p. 37. [in Ukrainian]
9. Beresteiskyi myr z nagody 10-kh rokovyn (9/ІІ.1918 – 9/1928): spomyny ta materialy. (1928). Lviv-Kyiv, pp. 206-207. [in Ukrainian]
10. Doroshenko, D. (1954). Istoriia Ukrainy 1917–1923, vol. 1. ‘Doba Tsentralnoi Rady’. New York, p. 298. [in Ukrainian]
11. Fedyshyn, O. (2007). Ukrainskaya revolutsiya 1917-1918 (Germany’s Drive to the East and the Ukrainian Revolution). Moscow, p. 92. [in Ukrainian]
12. Nahaievskyi, I. (1993). Istoriia Ukrainskoi derzhavy dvadtsiatoho stolittia. Kyiv, p. 107. [in Ukrainian]