Юрій Богаєвський
Надзвичайний і Повноважний Посол, ветеран дипломатичної служби
Ігор Турянський
Надзвичайний і Повноважний Посол, ветеран дипломатичної служби, член Національної спілки журналістів України
DOI https://doi.org/10.37837/2707-7683-2019-10
Анотація. Статтю присвячено пам’яті Георгія Георгійовича Шевеля, який у сімдесятих роках минулого століття обіймав посаду міністра закордонних справ радянської України понад десять років. Автори діляться з читачами особистими враженнями про цю людину, під керівництвом якої розпочалася й проходила їхня багаторічна дипломатична служба.
Йдеться в статті про те, як Георгію Георгійовичу в умовах тоталітарної радянської системи вдалося здійснити чимало позитивного для розвитку вітчизняної дипломатії, про історію української дипломатії, про зв’язок поколінь тих, хто її творив.
На цій посаді він чесно відпрацював з притаманною йому наполегливістю, високою вимогливістю до колективу співробітників і повсякденною турботою про кожного з них. Він завжди був готовий вислухати кожного.
Від самого початку роботи на посаді міністра Георгій Георгійович докладав багато зусиль для підвищення кваліфікації підлеглих, наполягав на необхідності глибокого оволодіння іноземними мовами, сприяв забезпеченню кваліфікованими кадрами апарату міністерства й наших представництв за кордоном.
Він домігся участі УРСР, в умовах її повної залежності від радянського МЗС, у діяльності Європейської економічної комісії ООН та Міжнародної організації праці. Протягом усіх років, коли Г.Г. Шевель очолював українське МЗС, представників УРСР 37 разів обирали до складу керівних органів різних міжнародних організацій, їх сесій та конференцій. У ті ж 70-ті роки минулого століття Українська РСР підписала та ратифікувала 64 багатосторонні міжнародні документи.
Велику увагу приділяв Георгій Георгійович популяризуванню та утвердженню іміджу України за кордоном як однієї з країн-засновниць Організації Об’єднаних Націй (ООН), її здобутків у науковій, культурній та гуманітарній галузях, зміцненню зв’язків із закордонним українством.
За його ініціативою у Києві на вул. Ярославів Вал було споруджено будівлі для генеральних консульств східноєвропейських держав, у яких тепер працюють іноземні дипломатичні місії, акредитовані в незалежній Україні.
Автори звертають увагу на те, що нині про діяльність української дипломатії радянського періоду нерідко роблять безпідставні висновки. Але незаперечним фактом є те, що в роки, коли Г.Г. Шевель очолював МЗС, вона набувала та зміцнювала необхідний практичний досвід, професійну дипломатичну майстерність. Тоді формувалася дипломатична служба незалежної України та основні засади її зовнішньої політики, спрямованої на захист національних інтересів держави. У перші роки нашої незалежності МЗС України вважали найефективнішою державною установою.
Цього літа сплинуло 30 років, як завершився життєвий шлях Георгія Георгійовича Шевеля. А він міг би зробити ще багато корисного для розвитку української дипломатії. Георгій Георгійович був людиною свого часу, своєрідною й неординарною особистістю, для якого справа, якою він займався, була понад усе. Таким він залишається в нашій пам’яті й у пам’яті тих, хто знав його та працював разом із ним. Бо пам’ять – це здатність не забувати минулого. Про це варто зафіксувати нинішньому поколінню українських дипломатів.
Ключові слова: МЗС України, зовнішня політика, українська дипломатія, міжнародні організації, УРСР, радянська система, дипломатична служба.