Олександр Божко
Надзвичайний і Повноважний Посол України, член Національної cпілки письменників України
DOІ https://doi.org/10.37837/2707-7683-2018-7
Анотація. Матеріал є спогадами першого Надзвичайного й Повноважного Посла України у Вірменії – Олександра Божка. Прибувши до Єревана як перший посол незалежної України, автор статті став очевидцем подій, що спричинили спочатку тривалу політичну кризу, а згодом неконституційну зміну влади у Вірменії. Йдеться про бурхливі події, із якими зіткнулося українське посольство одразу після свого відкриття у вересні 1996 року. Тоді вірменське суспільство, що роками терпляче зносило численні зловживання влади, вибухнуло бунтом мирної непокори.
Становлення дипломатичних служб Вірменії відбувалося тоді за непростих умов. У країні ще не вщухнуло відлуння запеклої вірменсько-азербайджанської війни за Нагірний Карабах 1991–1994 років, як суспільство вже втяглося у виснажливе внутрішньо-політичне протистояння напередодні президентських виборів. За рішенням влади, було запроваджено надзвичайний стан.
Автор зосереджує увагу на проблемі Нагірного Карабаху в українсько-вірменських відносинах. Для Вірменії, яка була гарантом безпеки Нагірного Карабаху, основоположним був принцип права нації на самовизначення. Саме під цим кутом вірменські політики розглядали все, що було пов’язане з нагірно-карабаським питанням. Ця драматична проблема брала свій початок од 1921 року, коли Нагірний Карабах було включено до складу Азербайджанської РСР. Автор статті проаналізував співпрацю МЗС України із Управлінням політичного аналізу й планування, яка було спрямовано на визначення можливої позиції України у вірменсько-азербайджанському конфлікті.
Автор наголошує, що зазначена стаття – не лише дипломатичні мемуари, а ще й спроба осмислити те, що з відбувається з Україною протягом останніх двох десятиріч, за допомогою рефлексії щодо пройденого й пережитого.
Ключові слова: Вірменія, Посольство України у Вірменії, Нагірний Карабах, українсько-вірменські відносини, Азербайджан.