Володимир Денисенко
Доктор історичних наук
DOI https://doi.org/10.37837/2707-7683-2019-53
Анотація. У статті висвітлено основні віхи життя Симона Петлюри – українського державного та громадського діяча, одного з творців війська УНР. Розкрито його внесок у розвиток духовності та наукової спадщини нашого суспільства.
Національне було провідним у його житті та діяльності. Симон Петлюра мав нахил до мистецтва, письменства й театру. Захоплюючись українською старовиною та пісенною творчістю, він ґрунтовно досліджував історію української культури. Йому судилося в найкритичніший період Української революції стати на чолі держави й пройти хресний шлях боротьби за свободу та незалежність народу.
Особа С. Петлюри невіднятна від історії українського війська, творенню якого він віддав багато сил та енергії. Його бурхлива військова діяльність так вражає ще й тому, що С. Петлюра не мав спеціальної військової освіти. Проте саме він зумів осягнути значення власних збройних сил та їхню роль у боротьбі за державність.
Симон Петлюра як глава держави й Головний Отаман військ УНР дав своїм сучасникам і наступникам добрий приклад соборної боротьби за державу. Боротьба ця не увінчалася успіхом. Надто переважали сили зовнішніх фронтів і надто роздроблені були українські сили. Перед Україною виникла ціла низка складних проблем та непередбачених ситуацій, із якими не могли б упоратися навіть найгеніальніші майстри тогочасної світової політики.
Але він не втрачав віри у відродження на теренах України самостійної соборної держави. Опинившись в еміграції, С. Петлюра й надалі залишався провідником свого народу, а також намагався підтримувати міжнародно-правовий статус уряду УНР в екзилі через свої дипломатичні служби.
С. Петлюра – безперечний лідер національно-визвольних змагань і безкомпромісний самостійник – увійшов в історію української держави як один із видатних діячів XX століття.
Ключові слова: національна ідея, державник, Українська Народна Республіка, українське військо, духовність, патріотизм.
Джерела
1. Zbirnyk pamiati Symona Petliury. (1930). Prague, p. 12. [in Ukrainian]
2. Andriievskyi, V. (1938). Try hromady. Spohady u 1885-1917 rr. Lviv, pp. 1-125. [in Ukrainian]
3. Lototskyi, O. (1926). Lystky z pamiati (na mohylu Nezabutnoho). Tryzub, no. 45, p. 3. [in Ukrainian]
4. Shcherbyna, F. Petliura na Kubani. Zbirnyk pamiati Symona Petliury, pp. 189-190. [in Ukrainian]
5. Tsentralnyi derzhavnyi istorychnyi arkhiv Ukrainy u m. Kyievi (dali – TsDIA Ukrainy u m. Kyievi), f. 1597, op. 1, spr. 7, ark. 10. [in Ukrainian]
6. Chykalenko, Ye. (1925). Spohady (1861-1907). Part III. Lviv, p. 125. [in Ukrainian]
7. Lototskyi, O. (1933). Storinky mynuloho. Warsaw, p. 337. [in Ukrainian]
8. Voina i ukraintsy. (1914). Ukrainskaya zhyzhn, no. 7, pp. 3-7. [in Ukrainian]
9. Shulhyn, O. Symon Petliura ta ukrainska zakordonna polityka. Zbirnyk pamiati Symona Petliury, p. 172. [in Ukrainian]
10. Ivanys, V. (1952). Symon Petliura – presydent Ukrainy. 1879-1926. Toronto, p. 40. [in Ukrainian]
11. Tkachuk, A. (1992). Symon Petliura. Politychnyi portret. Kyivska starovyna, no. 6. Kyiv, pp. 60-70. [in Ukrainian]
12. Symon Petliura. Statti. (1993). Kyiv, p. 310. [in Ukrainian]
13. Denysenko, A. (2001). Poranene sertse natsii. Pamiat stolit, no. 4. Kyiv, pp. 71-73. [in Ukrainian]
14. Prokhoda, V. (1930). Ukrainska armiia ta Holovnyi Otaman S. Petliura. Prague, p. 1. [in Ukrainian]
15. Shchus, O. (1992). Vseukrainski viiskovi zizdy (Istorychni zoshyty). Kyiv, p. 64. [in Ukrainian]
16. Lytvyn, S. (2001). Sud istorii: Symon Petliura i petliuriana. Kyiv, p. 83. [in Ukrainian]
17. Siropolko, S. (1938). Dva areshty S. Petliury za hetmana P. Skoropadskoho. Kalendar-Almanakh ‘Dnipro’. Lviv, pp. 74-75. [in Ukrainian]
18. Lytvyn, S. (1999). Sobornytskyi chyn Symona Petliury. Pamiat stolit, no. 3, pp. 51-64. [in Ukrainian]
19. Derzhavnyi arkhiv sluzhby bezpeky Ukrainy (dali – DA SBU), f. 2, spr. 69270, ark. 104. [in Ukrainian]
20. Bezpalko, O. (1926). Symon Vasylovych Petliura. Sotsial-demokrat. [in Ukrainian]