Антон Бутейко
Надзвичайний і Повноважний Посол, Народний депутат України ІІ скликання (1947–2019)
DOI https://doi.org/10.37837/2707-7683-2019-11
Анотація. У статті йдеться про те, як чверть століття тому відбувся прорив в уявленні про Україну у світі як про незалежну, суверенну державу.
Автор запам’ятав 1992 рік як час гігантської інтенсивності, напруженісті праці й постійного навчання, бездонних можливостей для творчості, безмежності абсолютно нових викликів і проблем, що вимагали майже одночасних розв’язань. І не завтра чи післязавтра, а вчора й позавчора.
Автор у своїй статті звертає увагу на кілька епізодів тих днів.
1992 рік розпочався для автора на новій посаді радника Президента України – керівника Служби Президента України з міжнародних питань. Тож він мав унікальну можливість опинитися в епіцентрі формування засад політики України на міжнародній арені. Зазначена посада давала шанс допомагати Президентові України Л.М. Кравчуку координувати зовнішньополітичну діяльність міністерств та відомств, готувати і брати участь у важливих зустрічах Президента зі світовими лідерами.
Найбільше часу тоді змушені були приділяти проблемам взаємовідносин із колишніми радянськими республіками. Україна спочатку єдина відстоювала необхідність розв’язання цих питань на вже наявних засадах міжнародного права. Але ще більше зусиль докладала саме наша держава до того, щоб перевести характер відносин між колишніми республіками до рівноправних, які б ґрунтувалися на принципах міжнародного права. Відповідно, спілкування між керівниками республік необхідно було перетворити у переговорний процес на справжньому міжнародному форумі.
Тоді, після розвалу СРСР, сотні проєктів, різного роду документів на багатьох тисячах сторінок вимагали вивчення, вироблення позиції шляхом консультування з усіма компетентними міністерствами та відомствами України. На відміну від росіян, які мали сотні фахівців колишнього СРСР, в Україні всю роботу здійснювали максимум кілька десятків працівників. Перші кілька місяців 1992-го роботу з узгодження матеріалів для Президента виконували лише один його радник та секретарка-друкарка.
У стрімкому калейдоскопі подій 1992 року пам’ятними є численні драматичні епізоди, пов’язані з питаннями про стратегічну ядерну зброю України. Автор переконаний: хто б із поміркованих людей не був тоді при владі в незалежній Україні, остаточний результат щодо цієї зброї був би один.
Коли працівники МЗС УРСР ще до проголошення незалежності формулювали проєкт Заяви про без’ядерний статус України, автори цього документу не могли й сподіватись, як непросто буде на практиці реалізувати її положення.
У 1992 році Україна знайомилась зі світом, а світ знайомився з Україною, і відбувалося це не без курйозів. Спершу представникам багатьох держав було непросто розібратися в тому, хто є хто в ієрархії українських політиків в умовах становлення інституту президентства.
Чимало важливих подій того пам’ятного року нині нерідко висвітлюють не завжди так, як було насправді, і автор у своїй статті прагне дати молодому поколінню якнайповніше уявлення про роки відновлення незалежності Української держави, щоб той час сприймали із симпатією та розумінням. Це допомогло би відповідальніше й грамотніше творити майбутнє.
Ключові слова: Україна, 1992 рік, СРСР, ядерна зброя, радянські республіки.