Державотворчі засади Київської Русі: духовність, освіта, дипломатія (до 1030-річчя Хрещення Руси-України)

  • Категорія запису:Випуск XIX

Володимир Денисенко
Доктор історичних наук, доцент, завідувач кафедри журналістики Інституту філології та масових комунікацій Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», член Національної спілки журналістів України

DOІ https://doi.org/10.37837/2707-7683-2018-43

Анотація. У статті автор описує особливості християнської культури, яка, на його думку, репрезентує духовне обличчя епохи. Зазначено, що Церква Київської Русі як суспільне творення сприяла національному об’єднанню та становленню руської державності, а на основі єдності православної віри зросла й національна свідомість. Автор статті наголошує, що з прийняттям християнства Русь стала повноправною учасницею світового історичного процесу й культурної візантійської традиції, зокрема активніше розвивалася міжнародна торгівля, дипломатичні відносини, формувалася національна свідомість молодої Русі.
Автор узагальнює історіографічні згадки та літературні пам’ятки ХІ ст. Насамперед досліджує літопис Нестора Літописця, ченця Києво-Печерського монастиря, «Поучення» Володимира Мономаха. Окреслює спектр суспільно-політичних і релігійно-філософських проблем тогочасного суспільства. Реконструює шкільну систему освіти тогочасної доби та засвідчує, що поширення християнства сприяло поширенню освіти на території Русі-України.
Автор уважає, що історичний досвід здобутків християнського життя Київської Русі неодмінно слугуватиме розвиткові суспільних і релігійних відносин на сучасному етапі, а створення єдиної помісної Православної церкви – одна з найважливіших національних цілей України. Вивчення державно-церковних відносин неможливе без урахування особливостей із боку світських і конфесійних наукових кіл, адже вони формують уявлення про розуміння проблеми всередині церкви й держави. Тільки сукупність цих та інших знань здатна скласти уявлення про сучасні моделі державно-церковних відносин, визначити шляхи вдосконалення, утвердити демократію тощо.
У статті наголошено, що вітчизняних науковців, які досліджують українську релігійно-філософську думку в Україні, нині дуже мало.
Ключові слова: Київська Русь, християнство, культурне й духовне життя, церква, система освіти.

Завантажити статтю (укр.)

Джерела
1. Mohylnytska, H. (2009). Khronika velykoho oshukanstva. Kyiv. [in Ukrainian]
2. Braichevskyi, M. (2001). Litopys Askolda. Kyiv: Ukrainskyi Tsentr dukhovnoi kultury. [in Ukrainian]
3. Bondar, S. (2010). Ukrainske pravoslavia X-XIII stolit I khrystyianskyi svit doby Serednovichchia. Dukhovni studii, vol. 1, pp. 39-46. [in Ukrainian]
4. Patriarkh Filaret. (2002). Statti. Dopovidi, vol. 4, Kyiv, pp. 434-435. [in Ukrainian]
5. Kliuchevskyi, V. (1956). Sochineniya. Kurs Russkoy istorii, vol. 1. Moscow. [in Ukrainian]
6. Borysenko, V. (2001). Kyivska Rus v Istorii Ukrainy. Istorychnyi calendar. Kyiv, pp. 91-93. [in Ukrainian]
7. Reient, O., Lysenko, O. (1997). Ukrainska natsionalna ideia i khrystyianstvo. Kyiv. [in Ukrainian]
8. Richynskyi, A. (2000). Problemy ukrainskoi relihiinoi svidomosti. Kyiv. [in Ukrainian]
9. Likhachev, D. (1979). Velikoe nasledie i klassicheskie proizvedeniya literatury Drevney Rusi. Moscow. [in Ukrainian]
10. Talanchuk, P. (2016). Ternystyi shliakh do nezhalezhnoi Ukrainy: publitsystyka. Kyiv: Universtytet ‘Ukraina’. [in Ukrainian]
11. Denysenko, V. (2010). Knyhodrukuvannia v Ukraini. Istorychnyi calendar, pp. 161-162. [in Ukrainian]
12. Horskyi, V. (1994). Sviati Kyivskoi Rusi. Kyiv: Abrys, p. 82. [in Ukrainian]
13. Denysenko, V. (2016). Pershi shkoly v Kyivskii Rusi yak chynnyk relihiinoi osvity. Naukovyi chasopys Natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni M.P. Drahomanova. Seriia 6. ‘Istorychni nauky’, no. 3, Kyiv. [in Ukrainian]
14. Kholmskyi, I. (1949). Istoriia Ukrainy. Munich. [in Ukrainian]
15. Semchyshyn, M. (1985). Tysiacha rokiv ukrainskoi kultury: istorychnyi ohliad kulturnoho protsesu. New York, Paris, Sidney, Toronto. [in Ukrainian]
16. Krypiakevych, I. (1964). Istoriia ukrainskoi kultury, vol. 1. Winnipeg: Vyd-vo Ivana Tyktora, pp. 73-74, 117-129. [in Ukrainian]
17. Pashuto, V. (1968). Vneshnyaya politika Drevney Rusi. Moscow, pp. 134, 310. [in Russian]
18. Babyshyn, S. (1975). Shkola ta osvita Davnoi Rusi. Kyiv, pp. 9-24. [in Ukrainian]
19. Gardakov, V. (1970). Kormil’stvo v Drevney Rusi. Sovetskaya etnographiya, no. 4, pp. 44-59. [in Russian]
20. Kotliar, N. (1986). Drevnyaya Rus i Kiev v letopisnykh predaniyakh i legendakh. Kyiv: Naukova dumka. [in Russian]